Memento mori

      А ви пам’ятаєте свої жахи? Все почалось з того, що мої сни ставали надто реалістичними. Крім жахів я не бачила більш нічого, і це зводило мене з розуму. Мама заспокоювала мене тим, що це не правда. Психологи, лікарі та невропатологи всі говорили приймати снодійні. Але і вони не допомагали. А загалом я жила як і всі підлітки. Проблеми в сім’ї, депресія загалом середньо статистичний підліток. Я мріяла про смерть, і це заставляло мене ненавидіти всіх навколо себе. Але одного дня я почала бачити свої жахи наяву. Це було одного сонячного дня я виходила зі школи після сьомого уроки. Але в далеку я побачила силует. Він був схожий на людський. Я не звернула уваги але він йшов за мною до самого дому. Він був в тіні, там де сонячні промені не дістають землі. Я зі страхом забігла додому. Я була щаслива, що дома була мама. На наступний день я знову бачила його. Він знову проводив мене додому, я помітила, що бачу його лише я. Я не знала, що робити я бігла додому зі всіх ніг. Але він наздоганяв мене. Я старалась оминати тінь, не знаходитись в ній адже знала, що він може бути в ній.       Пройшло приблизно 5 дні з того часу як я почала його бачити. Я звикла до його присутності. він з’являвся в класі в магазинах в темних кутках приміщень я бачила його, щось схоже на тінь але не людини. Великі роги, горбата спина, тонкі руки і пальці все решту було схоже на людину. Але я перестала його бачити і здається це повино було б радувати мене але це лякало. Наступні два тижні пройшли спокійно, він не з’являвся і це стало заспокоювати. Але одної дощової п’ятниці коли я поверталась з занять він знову був там. Я хотіла бігти але ніби, щось тримало мене ноги не слухались. Він підходив все ближче і ближче. Його очі, вони були темно сині немов хвилі моря під час шторму, красиве лице немов у зірки але заплакане. Його губи так манили до себе, це була моя особиста пастка. Нас ніби ніхто не бачив, ніби в цьому світі залишились лише ми.